ЛИСТ ДО СЕСТРИ ПРО РОДОВIД МОСЕНДЗIВ



Категории Леонiд Мосендз ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1961р.

Оригинал Дорога моя сестричко! Давно вже не писав я тобi, власне, не виконав свою обiцянку написати тобi все, що я знаю про нашi родини. Але все не було часу й охоти. Але ось тепер прийшло менi до голови, що якби щось сталося i треба було нам мандрувати в свiт за очi, то пропали б i вiдомостi, якi б ти хотiла мати. Отже, не вiдкладаючи, почну. Колись мiй батько мав родовiд, кажуть, гарно опрацьований. Менi нiби пам'ятається, що висiв вiн у нас в Могилевi на стiнi. А\е як батька не стало — наша бабуня, мати наших матерiв, закинула його, мовляв, родовiд — це дурниця, бо кожен мусить бути сам собi предок, як казав Наполеон. А вона була велика прихильниця його. Отож про рiд Мосендзiв маю вiдомостi лише тi, якi менi оповiдала мама. Нiбито наше прiзвище й шляхетство дiсталося нам в 1410 р. за участь якогось Мосендза-литвина в бою пiд Грюнвальдом. Сокира хрестоносця нiбито зiгнулася на його черепi, а йому нiчого не сталося. Беручи пiд увагу твердi литовськi капусти й недосконалу тодiшню збройну металюргiю — немає в цiм нiчого неправдоподiбного. Якщо цього й не сталося, то зле не придумано. Потiм нiбито Мосендзи були спольонiзувалися, особливо пiсля польсько-литовськоï унiï. Аж нарештi були вже польськими патрiотами й один iз них нiби при кiнцi XVIII вiку, будучи хорунжим воєвiдства Пинського, брав гарячу участь у боротьбi з Росiєю в вiйськах Косцюшки. За це вiд нього вiдiбрали все, що можна було, крiм життя, 1 вислали на Сибiр. А вже аж за Олександра I дозволили вернутися лише на Украïну, де поселили на Киïвщинi т. зв. государственным крестьянином. От i все, що я знаю про Мосендзiв. Судячи по темпераментi й нашому протестi проти всякого насильства — є в цiм трохи й правди, особливо як узяти пiд увагу, що той самий наш прапрадiд одружився по дорозi з якоюсь чорною вiдьмою, як ïï пiсля називали в селi Крас-нопiльцi, де вони й заклали украïнську лiнiю Мосендзiв. А може, в цiм є й багато фантазiï, якоï й у мене не бракує, бо ось Ярослав писав про якусь Франку Мосендз з гiр Тарнополя. Може, нiчого в тiм немає, а менi й справдi нiколи не хотiлося грабатися в поросi вiкiв. Мала рацiю бабуня й Наполеон: Кожен сам собi предок. Моя мама була, як, може, пам'ятаєш, Лясковець, а наша бабуня — уроджена Селюжицька. ïï мати — наша прабабуня — була з роду Корзонiв. Це старий польський рiд, з якого є багато вiдомих осiб. Про одного з них — пофесора Корзоня — знайдеш в енциклопедiï, за участь у повстаннi 1831 р. вiн був засланий до Казанi. Отже, одна з тих Корзонiв i була наша прабабуня, що вийшла замiж за малого шляхтича Селюжицького. Був то, як нам розказувала бабуня, великий патрiот, що походив з родини, яка все життя вiддала на боротьбу проти Москви, Його батько чи дiд, цебто наш прапрадiд, був у польських легiях в наполеонiвському вiйську й загинув пiд Ляйпцiгом у р. 1813. А його син одiдичив по батьковi лише честь й дуже мало грошей. Тому й був вiн управляючим маєтку якогось свого далекого родича. Ти ж знаєш, що тi волинськi шляхтичi — всi родичi. Тож i наша бабуня казала, що вона якась далека родичка князя Сангушка, того, що його большевики р. 1918 жахливо замучили на Волинi. Тодi я пам'ятаю, як бабуня молилася за його душу й оповiдала менi, як вона з ним кiлька разiв танцювала у Варшавi. Отож бабин батько мав багато дiтей, з яких наймолодшому було кiлька мiсяцiв, а бабунi було вiсiм рокiв, коли вiн трагiчно загинув. А саме, десь на Святвечiр Рiздва року 1861 вiн сiв на вiз, високо накладений соломою, бо в сiдлi йому стало зимно. I коли в'ïжджав через високу перекриту браму — вдарило його потилицею об перекладину брами й вiн загинув. Дiтей розiбрали родичi. Мати бабунина стала кастеляншею у якогось старого родича, й там виросла бабуня. А потiм, як ïй було 14 рокiв, пiшла за компаньйонку до якоïсь багатоï родини шляхетськоï. З донькою тiєï родини й поïздила тодi по Польщi й Украïнi. Була у Вiльнi, Києвi, Варшавi. Всюди досить жила, навчилася була всього того, що за тих часiв треба було для шляхтянки. I, може б, вийшла тодi також за якогось шляхтича. Але коли була якось влiтку на Волинi, то десь у Костополi чи десь iнде близько закохалася , в лiсничого царського маєтку Хведiра Лясковця й вийшла за нього замiж. Бабуня нерадо говорила з нами про своï переживання, але якось з ïï коротких i скупих принагiдних зауважень я довiдався, що вийшла за нього замiж проти волi своєï родини. Причина була та, що Лясковець не був жаден шляхтич, а до того ще й був схизматик. Родина вiдцуралася бабунi, й вiд того часу вона загiркла на свою родину й нiчого спiльного з ними не хотiла мати. I взагалi була дуже вiдсуджуючих поглядiв про дух польськости та шляхетства. Лише про свою маму згадувала дуже ласкаво, що та одна ïï не вiдцуралась. Той наш дiд, Хведiр Лясковець, мав великий ревiр царського маєтку пiд своєю управою, й наша бабуня була його третьою жiнкою. Коли я якось питався бабуню, чому вона вийшла за вдiвця, за старшу людину вiд неï,— вона нахмурилася й нiчого не вiдповiла. А потiм, задивившись у далечiнь, вiдповiла несподiвано, немов не бачачи мене: Гарний був... Вiд перших двох жiнок наш дiд не мав дiтей. З бабунею мали двох доньок: мою й твою маму. Дiд був, кажуть, мила й колегiяльна людина. Гарно спiвав, грав i тому був у Костополi, де вони жили, дуже облюбленим. Спiвав на крилосi в церквi, а з крилоса йшов до костела грати на органi. Сам був, як згадав я вже, православним, але бабуня залишалася католичкою. I хоч жадного реверсу не давав, але дiтей похрестили на православних. Бабуня була дуже толерантна, а теє, що родичi вiдреклися ïï й одна сестра навiть прокляла — вiдчахнуло ïï вiд католицькоï правовiрности. Але й Лясковцi не були, здається, православнi завше, бо дiдова мама була греко-католичкою, з тих греко-католикiв, що колись були на Холмщинi. Й коли там заборонили греко-католицтво, то вона ходила до православноï церкви, але хрестилася iнакше, нiж православнi. I це менi казала бабуня. А ще забув сказати, що батько бабунiнового батька, а може, й дiд, той, що загинув пiд Ляйпцiгом, мав за жiнку iталiйку, з якою одружився в Iталiï тодi, коли там воював корпус Домбровського в наполеонiвських вiйськах. З цього, здається, залишилось щось i в бабунi: була смаглява, мала зрослi брови, як i ти, бо й у тобi є багато пiвденного типу. Бабунинi брати вийшли добре. Один iз них, наприклад, був знаним iнженером у Варшавi, будiвничим найбiльшого Варшавського мосту через Вiслу. Але анi ми до Селюжицьких, анi Селюжицькi до нас нiколи не признавалися i, мабуть, не будемо признаватися. З того всього комплексу боротьби на сходi й заходi залишилася в Мосендзiв якась завзятiсть. Мiж iншим, один iз бабиних братiв був розстрiляний москалями — молодий 15-рiчний хлопець, коли був добровольцем у корпусi Дверницького пiд час повстання р. 1863. От тобi й усi вiдомостi про Мосендзiв, Селюжицьких, Корзонiв i Лясковцiв. Якби не вiйськовi подiï — було б щось до знайдення на Волинi, але тепер... з усього цього лише добрий матерiял для роману. Я вже його й почав колись опрацьовувати, але, напевно, вже нiколи не докiнчу. Ага, ще про дiда. Вiн помер, здається, од раку. Бо дуже пив, хоч нiколи ке впивався. Лише щодня випивав пляшку доброï житнiвки й заïдав сухою ковбасою. А може, то був й звичайний шлунковий чиряк. Вiд горiлки все може бути. Бабуня зосталася без засобiв до життя ще молодою — було ïй 34 роки, твоïй мамi — 7, а моïй — 15 рокiв. Але своєю енергiєю й працьовитiстю виховала обох. Пам'ятаєш, що твоя мама була дуже iнтелiгентна й начитана. Вона була подiбна до бабунi. А бабуня була жiнка з великим характером i волею. Хоч i дуже не хотiла, щоб твоя мама виходила за твого батька, але нарештi погодилася. Знаєш, що було причиною: що, мовляв, вiн не є шляхтич. От тобi iронiя! Таке вже життя нелогiчне й ми разом з ним... От тобi вкоротцi й уся iсторiя нашого роду. Ще багато всiляких таких дрiбниць i спогадiв, але те все має малу цiну. Може, колись розкажеш твоïм дiтям. Бо про мене й моïх ти все знаєш. Пам'ятаю я, що, незважаючи на свою ультрадемократичнiсть, бабуня все була горда, що в нашому родi не було попiв i жидiв. Не любила вона того насiння. Цiкаво, що нiколи, наприклад, не назвала жида паном, хоч i не тикала ïм. Взагалi була це осiбнiсть з диктаторськими нахилами. Вона, властиво, мене й виховувала, бо моя мама була безконечно добра жiнка, але никла перед бабунею, яка до неï завше зверталася дзецко. Ну, а тепер бувай здоровенька, сестричко люба. Цiлуємо мiцненько тебе й дитеняток, твоï вiдданi Магда, Марiйка i Леонiд. Наша Марiйка має вже 7 мiсяцiв, важить 7 кiлограмiв i безперестанку розмовляє, особливо ввечерi, коли треба спати. Пиши! Вiтай Ярослава (чоловiка. — В. /.). Твiй Леонiд. P. S. Я боюся, що це останнiй лист, який я тобi пишу, й що швидко прийдеться менi мандрувати. Якби здоров'я, а то я не витримаю вже. Але пiду. Цiлую тебе й дiтей. Твiй Леонiд. З кн. В. Iваниса Родовiд Л. М. Мосендза i його останнi листи, в-во Украïнськi вiстi,
ЛИСТ ДО СЕСТРИ ПРО РОДОВIД МОСЕНДЗIВ